Свічка Марії
ДуховністьСорок днів після Різдва в Єрусалимі від V століття святкували окреме свято. Воно називалося або свято Стрітення або свято Очищення.У цей день святкували жертвування Ісуса в храмі. Народна побожність завжди пов’язувала це свято з Марією і тому назвала його Ліхтмесс Марії Колись цим святом закінчувався різдвяний час. Літургійна реформа скоротила різдвяний час і сьогодні він закінчується святом хрещення Ісуса. У Римі на свято жертвування Господа проводили святкову процесію зі світлом. Цим церква, напевно, перейняла поганську процесію очищення яка звично відбувалася в Римі на початку лютого, тож, тут також помітні язичницькі корені свята, вони показують, що для християн свято мало первісне значення. Що, однак, свято може сказати нам сьогодні ?
Це – свято Стрітення Марії зі стареньким Симеоном. Симеон бере дитя на руки і прославляє Бога словами: “Мої очі побачили спасіння, що Ти приготував перед усіма народами, світло, яке просвічує поган, і славу для Твого народу – Ізраїля” (Лк. 2:30). Для мене в ритуалі цього дня невід’ємним є слухати кантату Баха “Мені достатньо”. Там мовиться: “Мені достатньо, Спасителя, надію побожних, узяв я до моїх прагнучих рук. Я побачив його, віра моя притулила Ісуса до серця”. На сороковий день після Різдва у цих словах стає видимою мета свята. Якщо протягом цих тижнів я дійсно заглибився в Ісуса і взяв його в мої руки, то мені досить, тоді можу полишити багато з того, що мене звичайно втримує. Різдво відпускає мене в будні -з Христом у серці я можу долати будень іншим способом.
Літургія висловлює у своїх співах ще інший аспект цього свята. В антифоні, що співається під час процесії світла, сказано: “Прикрась твою кімнату нареченої, Сіоне, і прийми царя Христа. Обійми Марію, небесну браму, бо вона носить царя вічного світла”. Свято запрошує нас прийняти Христа у внутрішню кімнату нашого серця. Наше серце змальоване тут як світлиця нареченої. Весілля між Богом і людиною відбувається, коли ми дозволяємо Христові ввійти до внутрішньої кімнати нашої фортеці душі, як Тереза Авільська називає кімнату нареченої людської душі. У святі це виражене в процесії зі світлом. На початку Літургії громада збирається в темній церкві. Священик освячує свічки і запалює їх. Після того усі заходять з палаючими свічками до церкви. Це образ того, що світло Ісуса Христа входить у храм нашого серця й освітлює усе, що там є ще темним і не врятованим.
Численні громади пробують святкувати сьогодні це свято в новий спосіб. Вони відчувають, що свято має донести щось суттєве для нашого життя: все нові сфери Твого життя повинні відкритися світлові, яке на Різдво засвітилося в нашому світі. Різдвяне світло відпускає Тебе в будні зі завданням, дозволити цьому світлу осяяти всі життєві сфери – Твою роботу, Твоє життя в родині, спільну участь у Богослужінні та Твою політичну заангажованість. Світло Різдва повинно і сьогодні просвічувати поган, як про це йдеться у хвалебному співі Симеона. І сьогодні воно має наповнювати світлом любові Твій внутрішній світ і світ навколо Тебе, щоб усі люди бачили спасіння, що втілює їхнє найглибше прагнення.
Ансель Грюн.