Той, хто сьогодні прагне увійти до Церкви Різдва Христового у Віфлеємі, відкриває, що портал, котрий колись міряв 5 з половиною метрів висоти, а через котрий володарі і каліфи входили до храму, став в більшій мірі замурований. Залишився тільки низький вхід пів метра. Намір цього був напевно ліпшою охороною для церкви, перед нападами ворогів, але перед усім, йшлося проте, щоб уникнути можливості кіно в’їжджати до Божого дому.

Хто прагне увійти до місця Різдва Ісусового, мусить схилитися. Видається мені, що в цьому відкривається найглибша правда, котрій хочемо дозволити доторкнутися в цю Святу ніч. Якщо хочемо знайти Бога, Котрий являється , як Дитина, мусимо зійти з коня нашого «просвіченого» розуму, мусимо покинути наше фальшиве переконання, нашу інтелектуальну гординю, котра перешкоджає нам досвідчити близькості Бога. Маємо наслідувати внутрішню дорогу св. Франциска з Асізі, дорогу, котра веде в напрямку радикальної внутрішньої та зовнішньої простоти, котра робить серце здібним бачити. Мусимо схилитися, йти духовно, власними ногами, щоб ми змогли перейти через Браму віри, і зустріти Бога, Котрий родиться від наших фантазій та оцінки – Бога, Котрий укритий в покорі та смиренні новонародженої Дитини. Саме так звершуємо літургію Святох ночі, та перестаньмо вдивлятися в те, що матеріальне, що можемо поміряти і доторкнутися. Дозвольмо, щоб Бог вчинив нас простими, Бог , Котрий являється в серці. Котре стало просте.

( Бенедикт 16 ,папа)

Ділячись облаткою любові, цього Вам дорогі Брати і Сестри, бажає настоятель о.Тадей та спільнота братів францисканців з Ковеля