ORDO FRATRUM MINORUM - Ukraine

ORDO FRATRUM MINORUM - Ukraine

ORDO1 FRATRUM2 MINORUM3 UKRAINE4

Шаргород. Хресна Дорога. (Роздуми).

Духовність, Життя провінції

Шаргород. Хресна Дорога. (Роздуми).

Господи Ісусе Христе, Котрий прийняв заради нас долю пшеничного зерна, що падає на землю і вмирає, щоб принести рясний плід (Ін 12, 24), Ти запрошуєш нас йти з Тобою цим шляхом, однак ми надто прив’язані до свого життя. Ми не хочемо покинути його, хочемо мати життя, а не жертвувати. Але Ти попереджаєш нас, що ми можемо зберегти наше життя лише віддаючи його.
Ти несеш мій хрест зараз, зі мною і для мене. Допоможи мені, щоб мій хресний шлях не був лише миттєвим побожним почуттям. Звільни нас від страху бути висміяними, від побоювання, що наше життя вислизне з наших рук, якщо не будемо хапати все, що воно нам дає. Допоможи, щоб ми, йдучи за Тобою шляхом пшеничного зерна, відкрили у «втрачанні життя» дорогу любові.

Стояння перше. Ісус засуджений на смерть (Пилат- дипломія влади).
З Євангелія від св.Марка: “Вони ж ще дужче закричали: розіпни Його! Тоді Пилат, бажаючи догодити народові, відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття”. (Мк 15,14–15)
Людина завжди хоче бути дипломатом: воліє нікого не нервувати, нікому не підпорядковуватися, всім догодити, вирішувати справи в білих рукавичках. Боїмося втратити владу, авторитет. Боїмося юрби, котра нав’язує нам свою думку. Хочемо прийняття рішення залишити іншим, подібно як це вчинив Пилат. Охоче слухаємо юрбу, йдучи за її голосом. Вибираємо, скоріше за все, святий спокій, просякнутий брехнею, аніж правду, яка могла б спричинитивтрату авторитету в очах юрби, що шукає сенсації.
Складаємо з себе відповідальність. Спостерігаючи зло, відвертаємо наші обличчя зі словами «це не моя справа». Не боронимо правди, боїмося реакції наших “друзів”. А той, хто не живе по правді, і сьогодні видає вирок на гоніння християн, драму біженців, котрі втікають від війни, на емігрантів, які потопають в водах Середземного моря, на страждання дітей, родин та безробітних в Україні, Донбасі та Сирії.
Господи, зміцни в нашому житті тендітний голос сумління, який є Твоїм голосом. Вчини, аби Твій погляд пройняв наші душі та навернув нас на путь істини.
Милосердний Отче, просимо Тебе за нашу владу, за суддів, прокурорів,адвокатів, слідчих. Благаймо для них благодаті чесної праці для Твоєї слави, добра народу і держави.

Стояння друге. Хрест
З Євангелія від св.Марка: “Коли ж наглумилися з Нього, зняли з Нього багряницю,одягнули Його у власний одяг і повели Його, щоб розіп’яти.” (Мк 15, 20)
В Твої часи, Ісусе, люди, які мали владу, встановили право купівлі та продажу людини, право власності на людське життя, нав’язували неволю слабшим, встановили право смерті на хресті. А тепер «сильні цього світу» вибороли такі права як:
– право концентраційних таборів;
– право переслідування;
– право евтаназії, тобто добровільної відмови від життя;
– право мордування ненароджених дітей в лоні матерів.
Усі ці права ведуть лише на хрест, з усіх них повстає хрест. Наприклад, отець Владислав Буковинський завжди тримався відособлено від політики, та, незважаючи на це, був звинувачений у політичних злочинах і висланий у Сибір. Як він сам розповідав, у хвилини слабкості дорікав Ісусові за те, що його несправедливо звинуватили; до страждань фізичних додавалися ще й духовні муки. Але досить швидко священик вийшов з цього духовного смутку, зрозумівши, що його присутність у Сибіру необхідна для товаришів по скруті. Він усвідомив, що якби священики не були депортовані, ніхто інший не міг би принести Добру Новину людям у концтабір.
Немає християнина без хреста. Хоч часом хочемо по-іншому, легше, але немає мене без хреста. Не втечемо від нього. Треба його взяти і нести. Нести щоденно і показувати іншим. Хреста не можна сховати, залишити, забути. Не можна його відкинути. Без хреста втрачаємо зміст нашого земного паломництва…
Господи, Ти дозволив висміяти і зневажити Тебе. Допоможи нам не приєднуватися до тих, хто висміює слабких і стражденних. Допоможи нам не втрачати відвагу через глузування світу.

Стояння третє. Ісус падає вперше (Концтабір)
З книги пророка Ісаї: «…Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися. Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу: і Господь поклав на Нього гріхи усіх нас.» (Іс 53, 4-6)
Людина падала і продовжує падати. Скільки разів вона, сотворена на образ Бога, стає посміховиськом в очах Сотворителя! Чи той, хто сходив з Єрусалима до Єрихона та став жертвою бандитів, які обікрали його і кинули напівживого, не є образом людини в повному значенні цього слова? У падінні Ісуса під тягарем хреста бачимо увесь Його життєвий шлях, а саме – добровільне приниження заради визволення нас від нашої пихи. Він Своїм приниженням піднімає нас. Дозволимо Йому, щоб Він нас підняв. Знімімо з себе нашу самовпевненість, наше помилкове прагнення незалежності.
Господи Ісусе, Твоє падіння – не знак злої долі, не звичайна слабкість скривдженої людини. Ти захотів вийти до нас, тих, які лежать на землі через свою пиху. Зарозумілість думки, що ми спроможні створити людину, призвела до того, що люди перетворились на товар, який можна купити і продати. Допоможи нам, бо ми впали. Св. Іван Павло ІІ під час свого візиту до колишнього концтабора Освєнцим в1979 році сказав: «Стоїмо у місці, котре було збудоване на запереченні віри в Бога і віри в людину, і на розтоптаній не тільки любові, але усіх ознаках людяності – місця, котре було збудоване на ненависті і погорді людиною в ім’я хворої ідеології, збудованій на знущанні. Але перемогу в цьому місці здобув францисканець Максиміліан Марія Кольбе. Здобув перемогу, подібну до перемоги Христа… напевно багато було подібних перемог… Прагнемо огорнути глибокою пошаною кожний прояв людяності…»
Милосердний Отче, просимо Тебе в своїй молитві за жертви всіх концтаборів.

Стояння четверте. Ісус зустрічає Cвою Матір (Матері АТО)
З Євангелія від св. Луки: “…Симеон… сказав Марії, Матері Його: ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, – і Тобі Самій душу пройме меч… І Мати Його зберігала всі слова ці в серці Своєму”. (Лк 2, 34-35, 51)
Важко уявити, що відчувала Марія. Важко описати Її біль та страждання. Бачила все: несправедливий вирок, бичування… Жодними словами не можна описати те, що відбувалося в Її серці. Не могла нічого вчини. Була безпорадна… Могла бути тільки присутньою. Спостерігала за кожним кроком Свого Сина, відчувала по-материнськи кожне Його падіння. Не залишила Його ні на хвилину. І стала під хрестом, сповнена материнської любові.
Серце Матері завжди відчуває, що з її дитиною щось негаразд; біль сковує серце матері. Марія іде слідом за Ісусом, за Своїм Сином, іде Своєю Хресною дорогою. Іде слід у слід за Своїм Сином. Ми не можемо собі уявити, що відчуває матір, коли бачить страждання своєї дитини, засудженої на смерть. Як розривається серце від болю, від того, що нічого не можна вдіяти, що мати у цій ситуації безпорадна. Скільки за останні роки у нас є таких Матерів, які йшли слідом за своїми синами у військкомати, у військові частини, йшли слідом тихо, спокійно. Що коїться у їх серцях? Засинають і прокидаються з телефоном у руках; перший і останній дзвінок протягом дня до своєї дитини із запитанням: «Як ти? Як спалось уночі? Чи живі твої брати, а мої сини?» Як мати терпить, як страждає з тією матір’ю, чий син уже не повернеться; як вони ділять це спільне горе на двох.
У наш час когось вбивають і хтось втрачає свою дитину. У наш час так часто приходить «вантаж 200» у цинку. І мати змушена вірити, що її дитина там, всередині цієї труни. Нестерпним є біль матері, яка не може на останок обійняти свою дитину. Нещасна мати не може вже нічого вдіяти. Вона чекала і дочекалась, але вона не хоче такого кінця. Хоче себе переконати до останнього, що це сон; вона хоче змінити усе, але безсила. Марія, Мати Божа, притиш біль матерів, які нестерпно страждають від смерті своєї дитини. Дай їм розраду серця у їх стражданні.
Свята Маріє, Мати Божа, Ти залишилась вірною до кінця. Як увірувала в те неймовірне, що звіщав Тобі ангел, так само продовжувала вірити в годину Його найбільшого приниження. Допоможи, аби наша віра стала відвагою служіння і виявом любові, здатної розділяти страждання.
Молімося за жертви воєн та насильства, котрі у наші часи спустошують численні країни Близького Сходу, а також інші частини землі. Молімося, щоб усі евакуйовані та змушені до переселення отримали змогу якнайшвидше повернутися до рідних домівок та країн. Господи, нехай кров невинних жертв стане зародком нового Сходу, якому будуть притаманні більша співдружність, міцний мир та справедливість. Нехай цей Схід відродить сяйво свого покликання бути колисанкою цивілізації, духовності та людяності.

Стояння п’яте. Симон з Киринеї
З Євангелія від св. Марка: “І примусили одного перехожого, який ішов з поля, якогось киринеянина Симона, батька Олександра і Руфа, нести хрест Його. І привели Його на місце Голгофу, що означає Лобне місце.” (Мк 15, 21-22)
Чи варто постійно втікати? Чи не варто бути таким як Симон? Життя не завжди проходить так, як ми його запланували. Дивують нас різні несподіванки, зустрічаємо різні випробовування. І тоді запитуємо: ”Чому саме я? Є стільки людей, чому саме мене це спіткало?” З часом починаємо розуміти, що саме ця подія змінила моє життя. Симонові теж було важко, але він зумів споглянути на Ісуса, і це дало йому сили, щоб іти далі та зрозуміти, що цей хрест, який йому нав’язали, має сенс. Бути примушеним до чогось це біль, приниження та сором… Але чи не варто бути Симоном, щоб ці гарні ідеали, котрі є в нас, запровадити в життя…, бо без цього залишаться лише гарні слова…
Віденський Архієпископ кардинал Криштоф Шенборн описав свій шок після евтаназії неповнолітнього в Бельгії. Кардинал запитав у читачів своєї колонки в газеті «Heute»: «Де протести? Невже це скоро стане нормою в Європі?» (інформує хорватський католицький портал «Bitno.net»). Бельгія має найліберальніший закон стосовно евтаназії, і це – єдина країна в світі, яка дозволяє вбивство невиліковно хворих дітей та підлітків. Тому Віденський кардинал ставить питання: «І що далі? Вбивство інвалідів?». З іншого боку, кардинал відзначив, що в Австрії існує консенсус усіх політичних сил, щоб не легалізувати евтаназію. Як зауважує кардинал, кожен лікар має обов’язок лікувати, але не вбивати пацієнтів. Кардинал наголосив, що суспільство має обов’язок дбати про вмираючих, щоб уможливити їм гідну смерть, але суспільство не має жодного права переривати чиєсь життя, хіба що йдеться про законну самооборону.
Господи, допоможи нам визнати, що саме через участь у Твоєму стражданні та стражданнях цього світу ми стаємо співслугами спасіння, і що таким чином ми можемо будувати Твоє Тіло – Церкву.
Стояння шосте. Вероніка витирає обличчя Ісуса
З Книги пророка Ісаї : “…немає у Ньому ні вигляду, ні величі; і ми бачили Його, і не було у Ньому вигляду, який приваблював би нас до Нього. Він був знехтуваний і умалений перед людьми, муж скорбот, що пізнав болісті, і ми відвертали від Нього лице своє; Він був зневажуваний, і ми ні у що ставили Його”. (Іс 53, 2-3)
Це було найкраще визнання віри. Прорвалася крізь кордон солдатів і натовп розлючених людей, щоб підійти до Христа і витерти зболіле обличчя. Незатримуйся на полотні, зверни увагу на відвагу Вероніки. Раз у раз в розмовах нам бракує відваги: адже легше критикувати Христа, Євангеліє, Церкву, чим стати на захист своєї віри. Боїмося прорватися через юрбу,котра кричить, щоб сказати: «Так. Вірую. Господи, дай нам неспокій серця, що шукає Твого обличчя. Обдаруй відвагою наші серця, щоб ми небоялися визнавати нашу віру.» Папа Іван Павло ІІ під час свого візиту в Україну, говорячи від імені багатьох невідомих християн, від імені мучеників за віру, яких бачила Церква, сказав: «Приїхав, як брат, щоб обійняти багатьох християн, які посеред найтяжчих випробувань залишились вірними Христу… Земле України, зрошена кров’ю мучеників, дякую за приклад вірності Євангелію, який ти дала християнам кожної частини світу! Скільки твоїх синів і дочок прямували шляхом цілковитої вірності Христові! Чимало з них зберегли свою вірність аж до найвищої жертви. Нехай їхнє свідчення буде для християн третього тисячоліття прикладом і заохоченням». Під час свого візиту Іван Павло ІІ підніс на вівтар слави 27 свідків віри. Але ці блаженні є лише маленькою частинкою християн України, яких поглинув радянський ГУЛАГ. Мова йде не лише про кількох відважних християн, а про мучеництво цілого народу. В СРСР 17 мільйонів чоловік померли насильницькою смертю, зокрема, й за своє свідчення християнської віри.
«…Я шукаю лиця Твого, Господи. Не відвертай же від мене лиця Твого і не відкидай у гніві раба Твого.» (Пс 26,8-9). Вероніка уособлює велике прагнення всіх віруючих: побачити Боже обличчя. В людському обличчі, закривавленому і пораненому, вона помічає Боже обличчя та Його доброту, що перебуває з нами навіть під час найбільшого страждання. Лише любов дозволяє нам розпізнати Бога, Який Сам є Любов.
Господи, дай нам неспокій серця, що шукає Твого обличчя. Обдаруй відвагою наші серця, щоб ми небоялися визнавати нашу віру.
Стояння сьоме. Ісус падає вдруге (Так званий «Закон про 5 колосків”)
З Книги плачу Єремії:“Я чоловік, який зазнав горя від жезла гніву Його. Він повів мене і ввів у темряву, а не у світло. …камінням перегородив дороги мої, виправив стежки мої. …Розтрощив камінням зуби мої, покрив мене попелом.” (Плач 3,1-2,9,16). З Послання Папи Івана Павла ІІ кардиналу Л. Гузару, Верховному архієпископу Львова, для українців у зв‘язку з 70-ми роковинами Голодомору (23 листопада 2003 року): «…Мова йде про жахливий задум, здійснений з холодним розрахунком можновладцями тієї епохи… Досвід цієї трагедії повинен сьогодні керувати почуттями та діяльністю українського народу на шляху до злагоди та співпраці… Потрібно докласти зусиль до щирого та дійового примирення: саме у такий спосіб можна відповідно вшанувати жертви, які належать усьому українському роду… Будемо сподіватись, що, з Божою допомогою, уроки історії допоможуть знайти тривкі спонуки до порозуміння, маючи на увазі конструктивне співробітництво, щоб спільно будувати країну, яка на кожному рівні розвиватиметься у гармонії та у мирі…» Ось що пише доцент кафедри іноземних мов Сумського філіалу Харківського педагогічного інституту І. Г. Лукашенко : «Відношу себе до людей, котрі чудом пережили голодомор 1932-33 років, і маю не книжкову уяву про жахливу трагедію українського народу. Тому вважаю своїм обов’язком розповісти про найстрашніший злочин сталінського тоталітарного режиму, вчинений проти України. Більшість померлих від голоду це українці, росіяни, білоруси та казахи. Відбирання у них хліба несло смерть, а закордонним прихильникам сталінізму — благо. Хліб колгоспів продавався закордон. Тільки в 1932 році за кордон було вивезено 5,2 млн тонн. Зерно йшло на експорт в “розквіт” голоду на Україні. Селянинузалишалось тільки вмирати. Заборонялося збирати колоски. На початку 1933 рокублизько 55 тисяч осіб було засуджено до восьми років ув’язнення за так званим «Законом про 5 колосків”. Восени та взимку забороняли збирати на полях навіть гнилу картоплю. Отож пекли і їли, хто міг, млинці з лісового моху, дубового листя, качанів ремези з озер, жолудівз лісу; все це змішували з землею,та їли так звані “більшовицькі ліпьошки”. Підрахунки жертв голодомору свідчать, що в Україні від 10 до 12 млнчоловік померло від голоду та насильницької колективізації, а в Казахстані – 2,5 млн. чоловік.»
Предвічний Отче, просимо Тебе за душі в чистилищі: за рідних і самотніх, за священиків і монахів; а їх, в свою чергу, просимо молитися за навернення і спасіння душ п’яниць, наркоманів, розпусників, попутаних злим духом, ув’язнених і покинутих з наших родинта за наші наміри.
Стояння восьме. Ісус зустрічає єрусалимських жінок (Закон про аборти)
З Євангелія від св. Луки:“Ісус же, обернувшись до них, сказав: дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими.“ (Лк 23, 28)
Наше життя постійно супроводжує плач, хоча б з приводу смерті близької нам людини. Але в цій ситуації Ісус вказує на сенс плачу над собою, своїми гріхами. I до тебе, моя мамо, яка хоче вбити мене в своєму лоні, скеровує Ісус ці слова: „Плач над собою та над своїми дітьми”. Зараз ти цього не хочеш зрозуміти, ти завзято хочеш позбутися тягаря – мене, своєї дитини. Але прийде час, коли усвідомиш, яке велике і непоправне зло вчинила, та буде вже пізно, бо мене тобі ніхто не поверне. А може саме мені судилося подати тобі на старості склянку води та піклуватися про тебе? Чи про це ти подумала? Прийде час, і прийде він досить швидко, коли ти сама потребуватимеш любові, будеш такою ж безпорадною, як я тепер, бо молоді роки швидко проминуть, і сама не помітиш, як волосся посивіє. Не бажаючи поділитися зі мною своєю любов’ю тепер, пізніше не отримаєш взамін нічого. Залишаться лише гіркі спогади та пустка.А я так хочу жити! Тато, мамо! Дозвольте мені жити, почуйте крик свого немовляти. Ісусе, дай благодать щирого жалю, навернення і покаяння для усіх тих, хто допустився цього нелюдського злочину.
Щорічно у всьому світі роблять близько 56 млн абортів. За даними Міжнародної організації охорони здоров’я, щороку близько 200-250 тисяч українських жінок приймають рішення штучно перервати вагітність. Милосердний Отче, благаємо Тебе про прощення гріха дітовбивства в наших родинах, щоб кара Господня не падала на наші сім’ї, а також просимо Тебе за збереження зачатих дітей. А дітей просимо молитися за прощення гріхів батьків.

Стояння дев’яте. Ісус падає втретє
З книги пророка Ісаї: “Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу: і Господь поклав на Нього гріхи усіх нас.” (Іс 53, 6)
Може, ми, нарешті, повинні замислитись над тим, скільки разів Христу довелося страждати у Своїй Церкві? Скільки разів Його слова перекручують та зловживають ними! Як мало віри в багатьох теоріях, скільки пустих слів! Папа Франциск молиться:”Господи Ісусе Христе, Церкву, народжену з Твого пробитого боку, пригнічує хрест розбрату, який віддаляє християн одне від одного і від єдності, яку Ти заповідав їм, нехтуючи твоїм бажанням, «щоб усі були єдині» (Ін 17, 21), як Бог Отець і Ти. Цей хрест всією своєю вагою заважає їм жити та спільно свідчити про Тебе. Допоможи нам, Господи, завдяки мудрості і смиренню, підводитися і рухатися вперед шляхом єдності, істини та любові, а в ситуаціях незгоди – перемагати спокусу ізолювання від інших, дбаючи лише про особисті інтереси» (Церква на Близькому Сході, 11).
Допоможи нам позбутися сепаратистських намірів, щоб «значення хреста Господнього не втратило силу» (1 Кор 1, 17). Амінь.
Господи, як же часто Твоя Церква здається нам кораблем, що тоне, човном, що з усіх боків наповнюється водою. Змилуйся над Твоєю Церквою, в якій постійно падає Адам.
Милосердний Отче, просимо Тебе дар єдності для Твоєї Церкви.

Стояння десяте.З Ісуса здирають одяг
З Євангелія від св. Марка: “Ті, що розпинали Його, поділили одяг Його, кидаючи жереб, кому що взяти.” (Мк 15, 24)
Не потрібно здирати одяг, щоб відкрити чиюсь наготу. Вистачить для цього лише слова. Чинимо це з великим задоволенням. Плітки, паплюження, зрада, таємниці, брехня.
Бути привселюдно роздягненим означає, що Ісус стає ніким, начебто викинутим із життя суспільства. Всі ми втратили «первинні шати» Божої величі. Солдати під хрестом кидають жереб, хто з них отримає це жалюгідне майно – одяг. Господь переживає всі стадії та ступені загибелі людини. Разом з тим, кожен із цих болісних кроків – крок до спасіння Ким ми є насправді і якими ми насправді є , не знає ніхто. Одяг дає нам можливість, завдяки якій ми можемо приховати наші слабкості, зайняти відповідне місце в суспільстві. Проте мантія не робить людину добрим суддею, сутана – добрим священиком, білий халат – добрим лікарем чи кухарем. Нашу доброту виміряти можна тим, скільки ми віддаємо. Скільки ми готові присвятити для того, щоб бути добрими – добрим батьком чи матір’ю, добрим лікарем, вчителем, кухарем, священиком. Отже, якою я є людиною?
Господь знає Собі ціну, знає ціну Свого життя, в якому було лише добро і боротьба за добро, знає, що ціною Своїх принижень і ран має отримати те, що ніхто у світі ні зрозуміти, ні дати не може.
Господи, Ти взяв на Себе ганьбу Адама, зціляючи його. Саме так Ти надаєш значення тому, що нам здається позбавленим його. Саме так Ти дозволяєш нам визнати, що Твій Отець тримає все в Своїх долонях.
Предвічний Отче, просимо Тебе за душі в чистилищі: рідних, самотніх, священиків, монахів, а їх, в свою чергу, просимо молитися до Святого Духа за ласку святості та витривалості у вірі для священиків з наших парафій, сіл і міст, наших духовних провідників та сповідників, монахів та монахинь, щоб духовні пастирі ревно молилися за народ.

Стояння одинадцяте. Ісус прибитий до хреста
З Євангелія від св. Марка: “Була третя година, і розіп’яли Його. І був напис провини Його: Цар Юдейський. З ним розіп’яли двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч Нього.” (Мк 15, 25-27)
Прибивання до хреста є знаком нескінченної любові Бога до людини. Без любові хрест немає сенсу. Ось дерево хреста, на котрому висить спасіння світу. Ось дерево, яке несе надію, розпалює любов. Ось дерево — джерело Милосердя.
Христос відмовляється від поданого Йому п’янкого напою. Він свідомо бере на Себе весь біль розп’яття. Збулися слова Псалма: «А я черв’як, не людина; сміховище людей, презирство народу» (Пс 22, 7). Дивімося на Нього в хвилини негараздів і тривог, щоб зрозуміти, що тільки завдяки цьому ми – поруч Бога. Спаситель прибитий до хреста, на якому повисло скатоване немічне тіло. Син Божий і Чоловічий висить між небом і землею. Чути насміхання затверділих серцем і чути голос грішника, котрий заступився за Невинного. Благаючи милосердя, Ісус мовить: “Я спраглий!”
Людина відчуває двояку спрагу: спрагу тілесну і душевну. Без їжі ще можна вижити, але коли людина спрагла, смерть наступає дуже швидко. Відчуваючи кінець, Ісус потребує води для тіла і також потребує у тамування спраги любові. Ісусові ж подали оцет.
На жаль, цей світ пропонує різні замінники тамування спраги, які спричиняють ще більший біль. Спраглим людського щастя подають різні форми залежності, які, у свою чергу, прибивають до хреста і ведуть до цілковитого знищення. У такому стані знищена людина в муках відчуває ще більшу спрагу. Найгірше, коли напоєна фальшивим отруйним питвом, вона, зранена, нещасна, отримує ще й дорікання, приниження, насміхання. Все це спричиняє спочатку духовну смерть, а потім зникає бажання жити. Хіба знищити морально чи фізично людей, котрі попали в залежність, допоможе вирішити проблему?
Виявити милосердя це продовжувати любити тих, хто не може тебе любити такою жертовною любов’ю. Це давати надію, співчувати і служити тим, котрі прибиті до хреста своїх залежностей.
Господи Ісусе, Ти прийняв велику муку цього болю – знищення Твого тіла та Твоєї гідності. Дозволь нам викрити фальшиву свободу, що хоче віддалити нас від Тебе.Предвічний Отче, просимо Тебе за душі в чистилищі: рідних, покинутих, священиків, монахів, а їх, в свою чергу, просимо молитися за ласку святості для священиків, монахів і монахинь.

Стояння дванадцяте. Ісус вмирає на хресті
З Євангелія від св. Марка: “О шостій же годині настала темрява по всій землі і тривала до дев’ятої години. О дев’ятій годині Ісус викрикнув гучним голосом: Елої! Елої! Лама савахфані? – що значить: Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти мене покинув? …Ісус же, скрикнувши гучним голосом, спустив дух. …Сотник, який стояв навпроти Нього, побачивши, як Він, так скрикнувши, віддав дух, сказав: воістину Чоловік Цей був Син Божий.” (Мк 15, 33-34, 37, 39)
Єдиним коментарем смерті Бога на хресті є мовчання. Станьмо на коліна, щоб споглядати смерть Бога… Вона має сенс… Господи Ісусе, Тебе постійно прибивають до хреста.
Хто нищить святість подружжя, той починає з життя людини. А отже починає боронити евтаназію, СНІД, алкоголізм, наркоманію, а це також дорога до смерті. Цивілізація, яка бореться з родиною, легко впадає в різні крайності. Спочатку хтось позбавляється плідності, застосовуючи засоби, які нищать здоров’я жінки, такі як контрацепція, а потім шукають плідності і зачаття дитини способами, що негідні людини (наприклад, через запліднення ІNVITRO в пробірці). Це нелюдський спосіб, відірваний від подружньої і батьківської любові, відірваний від вузла чоловіка і жінки та спільної відповідальності батька і матері. Цей спосіб також провадить до вбивства людських ембріонів, і він є доступний тільки для вибраних, які можуть заплатити високу ціну цієї процедури.
Ісусе, Котрий змагався зі смертю на дереві хреста, пригадуй християнським подружжям про те, що гріх і цинізм це правдива перемога смерті над життям. Пригадуй нам про те, що життя людське має народжуватися в спосіб гідний людини і бути захищеним тільки силою відповідальної, вірної та плідної любові.
Предвічний Отче, просимо Тебе за святість християнського подружжя, за подружжя, які не мають дітей, про дар потомства для них, а також про можливість усиновлення для таких сімей.

Стояння тринадцяте. Ісуса знято з хреста
З Євангелія від св. Марка: “Коли ж настав вечір, Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, купивши полотно, зняв тіло Ісуса з хреста”. (Мк 15,42-43.46)
Це стояння вчить нас лишатися вірними Богу. Багато людей, побачивши, що Ісус помер, повернулися до своїх домівок. Потребували Його, коли зціляв, воскрешав,навчав. А тепер біля хреста залишилася тільки Марія, тримаючи в своїх руках тіло Сина. Цей момент є найбільшим іспитом нашої вірності. Св. Іван Марія Віаней, настоятель з Арсу, вчить: ”Дуже болісним є стан наших померлих батьків, родичів, друзів, якщо, відійшовши з цього світу, не відшкодували Божій справедливості. Перебувають в місці страшного ув’язнення, який називають чистилищем. І там перебуватимуть до того часу, поки повністю не сплатять своїх боргів.” “О, як страшна є справа, – навчає св. ап. Павло, – впасти в руки Бога живого.”
Але навіщо я, дорогі брати, стою сьогодні на амвоні і в чиє Ім’я маю до вас промовляти? Я вийшов в ім’я Бога і промовлятиму від імені ваших померлих батьків, родичів, друзів, тому що ви їм повинні сплатити борг вдячності. Пригадайте собі, ким вони були і що зробили для вас, коли ще жили тут, на землі. Зважайте на їх стан у вогні чистилища та поспішіть їм на допомогу. Здається, що я чую їх прохання: ”Скажи нашим батькам, матерям, дітям, родичам, друзям, що ми терпимо страшні муки. Нехай змилосердяться над нами і в допомозі нам не відмовляють. Від того часу, як ми розлучилися з ними, зазнаємо тут страшні муки. Просимо, щоб ті, кого ми залишили на землі, розчулилися нашим воланням і вирвали нас з цієї недолі. Розкажи їм, слуго Божий, про наші страждання і про те, яким чином вони можуть нам допомогти.” А це: Свята Меса за померлих; молитва і вчинки милосердя; відпуст, який ми жертвуємо за померлих.
Милосердний Отче, просимо Тебе за душі в чистилищі.

Стояння чотирнадцяте. Ісуса поклали до гробу
З Євангелія від св. Марка: “Йосиф із Аримафеї…поклав Його у гробі, витесаному в скелі, і привалив камінь до дверей гробу. Марія ж Магдалина і Марія Іосієва дивились, де Його поклали.” (Мк 15, 43, 46-47)
Цей Гріб Христа не є останнім словом Бога. Цей гріб є вікном у вічне життя… Господній гріб це місце спомину (нагадування) всього того, чому Ісус навчав в Євангелії. Господи Ісусе, вчини нас свідками Твого воскресіння.
На початку ХХ ст. наш Спаситель з’явився іспанському монаху бр. Естаназіо (1903-1927) і дав йому обітницю для тих, хто практикує богослужіння Хресної дороги:
1. Я дам усе, що проситимете з вірою на Хресній дорозі.
2. Я обіцяю щасливу вічність тим, хто час від часу відмовлятиме Хресну дорогу.
3. Я слідкуватиму за ними скрізь в житті та допоможу їм в годину смерті.
4. Навіть, коли б вони мали більше гріхів, ніж трави у полі, піску в морі, – все буде змито Хресною дорогою.
5. Ті, що часто відмовлятимуть Хресну дорогу, матимуть особливу славу в Небі.
6. Я звільню їх з чистилища, навіть якщо вони там перебуватимуть, у перший вівторок чи п’ятницю після їхньої смерті.
7. Я поблагословлю їх на кожній Хресній дорозі, і Моє благословення піде за ними скрізь по землі та в Небі на цілу вічність.
8. В годину смерті не дозволю дияволу спокушати їх. Я заберу всю силу від нього, щоб душі спокійно спочивали на Моїх руках.
9. Якщо відмовлятимуть з правдивою любов’ю, то зроблю кожного з них живою чашею, з якої Я матиму приємність виливати багато ласк.
10. Я скерую Свої очі на тих, хто часто відмовлятиме Хресну дорогу, а Мої руки.
Предвічний Отче, просимо Тебе за душі в чистилищі: рідних, самотніх, священиків, єпископів, монахів, а їх, в свою чергу, просимо молитися про захист від нападу злого духа на нас, наші родини, парафії та всієї України.

Молитва св. Фаустини Ковальської про благодать милосердя до ближніх
Скільки разів вдихнуть мої груди, скільки разів вдарить моє серце, скільки разів запульсує моя кров, стільки тисяч разів прагну прославляти Твоє милосердя, о Пресвята Трійце.
Я хотіла б сама стати Твоїм милосердям і бути Твоїм живим образом, о Господи. Нехай ця найбільша ознака Бога – несповідиме Його милосердя – через моє серце й душу перейде до ближніх.
Господи, допоможи мені, щоб мої очі були милосердні, щоб я ніколи не підозрювала й не осуджувала за зовнішніми ознаками, але бачила те, що найкраще в душах ближніх і приходила до них із допомогою.
Господи, допоможи мені, щоб мій слух був милосердний, щоб я схилялася над потребами ближніх, щоб мої вуха не були байдужі до болю й стогонів ближніх.
Господи, допоможи мені, щоб мій язик був милосердний, щоб я ніколи не говорила погано про ближніх, а для кожного мала слово розради й пробачення.
Господи, допоможи мені, щоб мої руки були милосердні й повні добрих учинків, щоб я вміла чинити добро ближньому, а на себе брати найважчу, непосильну працю.
Господи, допоможи мені, щоб мої ноги були милосердні, щоб я завжди поспішала на допомогу ближнім, забуваючи про власну втому. Нехай мій відпочинок буде в служінні ближньому.
Господи, допоможи мені, щоб моє серце було милосердне, щоб я страждала разом із ближніми, щоб ніколи нікому не відмовила в сердечному теплі й щиро розмовляла з тими, хто зловживатиме моєю добротою. Я зачинюся в Наймилосерднішому Серці Ісуса і мовчатиму про власні страждання.
О Господи мій, нехай Твоє Милосердя спочиває на мені. Ти наказав мені вправлятися в трьох ступенях милосердя: перший – милосердний учинок, другий – милосердне слово, третій – молитва. Як не матиму змоги виявити милосердя ані вчинком, ані словом, то завжди зможу помолитися. Молитву я занесу навіть туди, куди не маю сили дійти фізично.
Мій Ісусе, переміни мене в Себе, бо Ти можеш усе. Амінь.


ДУХОВНІСТЬ

Святий Франциск з Ассізі є одним з найвідоміших святих Католицької Церкви. В часи середньовіччя він своїм життям і започаткованим ним францисканським рухом відновив обличчя Церкви. Сьогодні його вшановують не тільки католики, але і християни інших конфесій, і навіть невіруючі.

Докладніше »

Клара народилася у 1194 році в Ассізі в аристократичній родині Фавароне і Ортоляни Оффредуччіо. Її мати під час чування в катедрі Сан Руфіно почула голос, який пророчо звістив їй народження дівчинки: "Не бійся, жінко, ти щасливо народиш ясне світло, яке освітить світ".

Докладніше »

За порадами кардинала Гуґоліна, а також за порадами Братів, Франциск вільний від керування Орденом, мусив достатньо швидко взятися за написання тексту більш змістовного, більш конкретного і більш юридичного.


Докладніше »

"Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне - близько. … Не беріть ні золота..., ні торби на дорогу, ні одежин двох,
ні взуття, ні палиці, - бо робітник вартий утримання свого. …"

Євангеліє від Матея (Мт 10:7-16)